Філія “Чорноліське лісове господарство”

    Друзі, останнім часом почастішали випадки контактів людей із плазунами, які є невід'ємною частиною фауни нашої країни. Дуже часто ці контакти закінчуються не надто добре як для людей, так і плазунів, а все через те, що ми просто не вміємо визначати з ким саме контактуємо, і наскільки цей вид є небезпечним. Коли поряд бачимо плазуна, перше що спадає на думку, так це те, що ця "потвора отруйна, і от-от нападе". Це найбільша наша помилка! По-перше далеко не всі змії є отруйними, а по-друге всі вони, навіть і отруйні не мають абсолютно ніякого бажання на нас нападати. Навіть більше: вони цього нападу уникають більше за нас. Побачивши поряд плазуна - просто відійдіть, і не провокуйте його на агресію криками і різкими рухами. Не потрібно також бити бідолашну тварину палицею, бо вона може бути і не отруйною. Якщо ж контакт із плазуном стався десь в лісі, чи природній екосистемі - даруйте, але це Ви в неї у гостях, а не вона прийшла до Вас. Але найкращий спосіб уникнути будь-яких неприємних наслідків від спілкування із плазунами - це вивчити їх, а також дізнатися, чи є отруйними той чи інший вид. Саме тому в знаннях сила.

Пам'ятаймо:

"Птахам дані крила, рибам плавці, а людині - світлий розум, аби осягнути багатства природи" (В.Вернадський).

З отруйних змій в Україні розповсюджені лише гадюки. Загалом їх налічується 5 видів: Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758), Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835), Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986), Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861) та Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758), які дуже нерівномірно розповсюджені по країні. Найбільша їх кількість у південних та східних областях – 5 видів, а найменше – в Західній та Північній Україні – 1 вид. Повсюдно в Україні трапляється лише Гадюка звичайна. Вона заселяє усі принагідні території від альпійських лук Карпат на висотах понад 1800-2000 м над морем, до рівнин Причорномор’я і боліт Полісся.

Отрута наших гадюк є дуже небезпечною і за своїми властивостями та дією прирівнюється до отрути гримучої змії, проте, укус гадюки є несмертельним і тільки у надзвичайних випадках може призвести до летального наслідку. Це пов’язано з тим, що кількість отрути, яку змія впорскує у жертву, на правду, є мізерною, а її виробництво – енергозатратним процесом, тому гадюка завжди економить свою смертоносну зброю. І за найменшої нагоди намагається утекти або, зачаївшись, перечекати присутність людини. Лише у випадку безпосередньої навмисної провокації зі сторони людини, або якщо людина випадково наступила на цю тварину, вона застосовує останній рубіж оборони – смертоносну отруту. Отрута виробляється двома отруйними залозами, які знаходяться у верхній щелепі та сполучені із порожнистими зубами-іклами. При укусі, отруйні зуби висовуються зі спеціальних мішечків, у яких вони постійно містяться, проникаючи глибоко у тіло жертви, а потужні м’язи, що оточують залозові капсули із отрутою різко скорочуються й отрута під тиском впорскується у жертву. Укус триває всього кілька десятих часток секунди, тому нагадує, радше, сильний удар, аніж, власне, укус.

То ж повернемось до нашої рідної Кіровоградщини і познайомимось з плазунами, які мешкають саме тут, поруч з нами.

Крім нешкідливих вужів  і мідянок, у нашому регіоні живуть три види отруйних змій – звичайна гадюка,  степова гадюка і гадюка Нікольського. Причому, останні два види гадюк занесені до Червоної книги, але з різним статусом. Звичайна і степова гадюки нині в Кіровоградській області як і гадюка Нікольського добре відома для лісових угідь Чорноліського лісгоспу, є вони і в інших районах області.

Гадюка звичайна або живородна (Vipera berus (Linnaeus 1758) – найбільш розповсюджена в Україні. Це невеликі змії – максимум 60-70 см, а зазвичай їх довжина варіює в межах 30-50 см. Особливою її ознакою є наявність трьох великих і ряд дрібних щитків спереду від умовної лінії, яка з’єднує передні краї очей. Носові отвори прорізані у носових щитках. Передня частина голови заокруглена. Забарвлення є надзвичайно мінливим – від світло-сірого і блакитного, до мідно-червоного та чорного з темним ромбічним малюнком на спині. Звичайними місцями проживання є добре прогріті узлісся, лісові галявини, лісосмуги, порослі чагарником яри і балки, степові схили з чагарниками тощо.

Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835) – звичайний вид на території центральних, східних та південних областей України, на західніше Хмельницької та Вінницької областей ніколи не виявлялась. Вид знаходиться під охороною Бернської конвенції, ратифікованої Україною. За розмірами майже така ж як і Гадюка звичайна – 60-65 см. Передня частина голови ледь-ледь видовжена, її краї припідняті. Спереду лобного та надочних щитків добре помітний ряд дрібних щитків неправильної форми. Міжщелепний щиток, як правило, торкається одного із верхівкових. Дихальний отвір прорізаний у нижній частині носового щитка. Забарвлена Гадюка степова у бурі відтінки з темним ромбічним малюнком на спині. З кожного боку тіла наявно по одному ряду невеликих розмитих плям. Темне забарвлення є надзвичайно рідкісним. Трапляється у вкритих чагарником степових балках, ярах, заплавах річок, лісосмуги.

Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986) – широко розповсюджена на території південних та східних областей України. Раніше її вважали темною формою Гадюки звичайної, проте, детальні дослідження показали її відмінності і приналежність до окремого виду. Це найбільша гадюка України – довжина тіла у дорослих особин становить 76-80 см. Голова велика, ледь випукла, добре відмежована від шиї. Забарвлення чорне з ледь-ледь помітним ромбічним малюнком на спині. Молоді тварини – до трьох років – мають сірувато-буре забарвлення, а пізніше темніють. Особливою ознакою є яскраво-жовте або помаранчеве забарвлення нижньої сторони кінчика хвоста. Живе на узліссях, лісових галявинах лісосмугах складених листяними породами дерев, а у соснових – надзвичайно рідкісна.

Запам’ятайте! Ці плазуни ядовиті!

Тепер познайомимось з «компанією» інших плазунів, які окрім страху не несуть жодної небезпеки людині. Це – вужі.

Звичайний вуж. Завдяки помітним плямам на голові – жовтого або оранжевого кольору, досить відомий. Він харчується жабами та іншими безхвостими амфібіями. Тому його частіше бачать біля різних водойм.

По сусідству, в деяких місцях можна зустріти його південного родича – водяного вужа. Це змія-рибалка, що харчується дрібною рибкою, хоча не відмовиться і від зустрічі жаби. У нього немає плям, як у звичайного вужа.

Ще маємо таких сусіда як полоз. Їх у нас аж 5 видів. То ж, знайомимось!

Каспійський полоз (лат. Dolichophis caspius)

Досягаючи 2-х метрів, в окремих випадках 2,5 метрів у довжину, ця змія є найбільшою в Європі і зокрема в Україні. Каспійський полоз НЕ отруйний, але цей недолік гад з лишком компенсує надзвичайно агресивним характером. При наближенні людини змія не ховається і не відповзає, а згортається кільцями і готується до атаки. Кидок полоза може становити до 2-х метрів у довжину. Вкусити цей плазун прагне за обличчя або шию. В останньому випадку укус може бути досить небезпечним (пащу полоза прикрашають 22 гострих зуба). У середині 20 століття в Європі загинуло 2 людини від втрати крові після укусів в шию.

Як розпізнати: Довжина тіла каспійського полоза рідко становить менше 1,6 метра. Спина забарвлена ​​в темних тонах: сірий, чорний, темно-бурий, темно-вишневий... Черево завжди світло-жовте. Хвіст довгий і тонкий.

Розповсюдження: Степи Одеської, Миколаївської, Запорізької та Кіровоградської областей.

Подібним агресивним характером також відрізняється і ескулапів полоз (лат. Zamenis longissimus). За розмірами цей вид лише трохи менше каспійського. Пофарбований зазвичай в оливкових, бурих або кремових тонах. Зустрічається вкрай рідко в Кіровоградській області. Полоз ескулапів або полоз лісовий (Zamenis longissimus). Занесений до Червоної книги України як зникаючий вид. Найбільша змія нашого регіону, одна з найбільших змій Європи. Загальна довжина може досягати 225 см. Тулуб стрункий. Кінчик морди закруглений. Верхня сторона тіла переважно однотонна, від різних відтінків оливкового, бурого чи сірого кольорів до майже чорного, нижня cторона — жовтувата або білувата. По боках голови з-заду є жовтуваті плями. Деякі лусочки мають білі краї, що створює тонкий сітчастий малюнок. Молоді полози забарвлені у сірий колір з 2 жовтими овальними потиличними плямами. На верхній поверхні тулуба молодих змій часто є округлі чорні плями, абсолютно не виражені у дорослих особин.

Полюбляє передгір'я у букових і рідше хвойних лісах, змішані широколистяні ліси, грабнякі, лісові галявини, вологі луки, схили залісених ущелин. Ховається у норах ссавців, гнилих пнях, дуплах дерев, купі хмизу, порожнечах під камінням й тріщинах у скелях. Теплолюбний вид, веде денний спосіб життя, однак у спеку ховається. Добре лазить по деревах та стінах.

На зимівлю йде наприкінці жовтня— напочатку грудня. З'являється після зимівлі напочатку квітня — у травні. Характерною відмінністю є шлюбний танець, під час якого як самка, так і самець обвиваються задніми половинками тіла.

Полози не становлять загрози для людини, однак їх варто побоюватиья: вони досить агресивні, і хоч укус їх не смертельний, але досить болісний.

Палласів полоз, або полоз сарматський (лат. Elaphe sauromates)

Ця неотруйна змія відіграє важливу роль в екосистемі, ефективно стримуючи зростання популяції мишоподібних гризунів. Плазун селиться в степу, лісостепу, гаях, кам'янистих напівпустелях, на скелястих схилах, передгірних і гірських луках. На Кавказі він спостерігається на висотах до 2500 м над рівнем моря.

Сарматський полоз не боїться близької присутності людини. Його часто можна виявити в виноградниках і фруктових садах, іноді навіть на горищах будинків. Полоз сарматський виявляє активність у світлий час доби. Він уникає яскравого сонячного світла, тому влітку активний тільки вранці та ввечері, а в полудень ховається в дуплах дерев, норах і під камінням. Навесні та восени змія полює протягом всього дня. Потривожений сарматський полоз приймає загрозливу позу. Він піднімає передню частину тулуба, притискаючи шию в бічному положенні. Якщо загроза на ворога не діє, в його сторону слідує блискавичний кидок, супроводжуваний характерним шипінням.

У збудженому стані змія швидко вібрує кінчиком хвоста. При ударі об тверду поверхню чутно тихий тріск.

Змія не представляє небезпеки для людей, але бувши спійманою в природних умовах, вона запекло захищається та кусається. Незважаючи на відсутність отрути, в рану можуть потрапити хвороботворні мікроорганізми, тому необхідно невідкладне звернення до лікаря та обробка пошкодженої шкіри антисептичними засобами.

У степових балках і на лісових галявинах, рідше – на луках річкових долин зустрічається мідянка. Ця неотруйна змія харчується ящірками та молоддю інших видів змій. Може поїдати навіть дитинчат гадюк! Часто годується дрібними дитинчатами мишей і полівок, яких знаходить в норах. Як рідкісний вид вона занесена в Червону книгу України.

А ще маємо в колекції плазунів Кіровоградщини ящірок.

Веретільниця ламка – це лісова змія і за межами лісів не зустрічається. Харчується вона земляними хробаками, слимаками і личинками комах, яких знаходить в лісовій підстилці. Одного погляду на це істота досить, щоб зрозуміти, що перед вами змія. Гладке, довге тіло, покрите лускою, характерні ковзаючі рухи і відсутність ніг. Але не варто робити поспішних висновків. Насправді це ящірки, які не мають ніг і виглядають зовсім як змії. Чому ж їх вважають ящірками? Справа в тому, що відсутність або наявність ніг не є для біологів єдиним критерієм, за яким рептилію відносять до змій або ящіркам. У безногого ящірок ще залишилися сховані від спостерігача натяки на те, що вони колись володіли ногами. Представники цього сімейства мають плечовий пояс і укорочені кістки кінцівок, які зовні не видно, а простежуються лише в скелеті. І хоча існують деякі види змій, які мають залишки тазового пояса, така деталь скелета, як плечовий пояс, у них відсутній.

ЯЩІРКА ЗЕЛЕНА Lacerta viridis (Laurenti, 1768)- Червонокнижна рептилія! Дуже жвава рептилія: швидко бігає, добре стрибає і лазить по деревах і кущах, плаває. Ховається у власних та інших норах, порожнинах під корінням дерев, поваленими стовбурами, кам’яними брилами, у купах хмизу. Живиться різноманітними комахами, павуками, рідше — мокрицями, молюсками, дощовими червами, багатоніжками, інколи дрібними ящірками та гризунами або ягодами. Молодь з’являється у другій декаді липня — середині вересня.

Характерними ознаками є дов гий хвіст (приблизно вдвічі довший за тулуб) і значна довжина задньої ступні (перевищує довжину голови). Дорослі самці і старі самки зверху яскраво- або темно-зелені з численними чорними крапками. Нижня поверхня тіла яскраво-жовта, горло — блакитне або синє. Молоді особини зверху буруваті, низ тіла білуватий.

Ящірка прудка (Lacerta agilis) не потребує особливих описів, адже немає жодної людини яка б хоч раз в житті не зустріла цю милоту в себе на шляху.

І, нарешті, про безпеку:

Змії у нашій країні активні з квітня до жовтня, найбільше шансів зустріти їх — у квітні–травні, під час шлюбного періоду. Другий пік — восени, у вересні, якраз припадає на грибний сезон.

Щороку жертвами отруйних змій стають десятки людей — переважно через власну необачність чи нерозважливість.

Важливо пам’ятати головне правило: змія НІКОЛИ не нападає першою.

Якщо її потурбували (випадково зачепили або наступили на неї) вона завжди перед нападом набуває загрозливої пози — згортається «калачиком», зигзгоподібно вигинає тіло, окремі види сильно шиплять.

При укусі отруйної змії видно чіткі, великі отвори від передніх зубів. У неотруйної, як правило, дрібні зуби у 2 ряди.

Як уберегтися від укусів змій

1. Одягайте відповідне вбрання.

Одягайте відповідний одяг, який захистить від укусів змій: високі черевики, довгі штани із цупкої тканини, які необхідно заправити в черевики.

2. Перевірте місце відпочинку.

Перш ніж сісти на траву, камінь, колоду, пошарудіть або постукайте палицею тощо, щоби налякати змію.

3. Не торкайтеся неперевірених об’єктів.

Не торкайтеся руками неперевірених об’єктів, бо змії часто ховаються під каменями, поваленими стовбурами дерев, скиртами сіна, трухлявими пнями.

4. Не рухайтесь.

Якщо побачили змію, не робіть різких рухів. Почекайте поки вона відповзе. Як правило, змія просто не бачить нерухомий об’єкт.

Хто в групі ризику:

• діти;
• люди похилого віку;
• люди зі слабким імунітетом чи алергією.

Що робити, якщо вас укусила змія

Потрібно якомога швидше потрапити до медичного закладу, адже тільки лікар може надати необхідну медичну допомогу.

У разі укусу змії надайте постраждалому домедичну допомогу:

1. Переконайтесь у відсутності небезпеки;

2. Забезпечте спокій та мінімум рухів;

3. Давайте постраждалому багато рідини (вода, чай, тощо);

4. При укусах в область кінцівки — знерухомте її за допомогою імпровізованої шини (палиці, дошки);

5. Накладіть на місце укусу чисту, стерильну пов’язку;

6. Якщо впевнені, що дія отрути нейротоксична (викликає параліч м’язів), — накладіть пов’язку, що тисне, вище місця укусу;

7. За можливості терміново транспортуйте постраждалого до медичного закладу;

8. Забезпечте постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Заборонено:

1. Намагатися видаляти отруту шляхом розрізання;

2. Намагатися припалювати місця укусу;

3. Накладати на місце укусу холодний компрес.